Категорія: Новини

Клінічна картина. Зворотне різцеве перекриття можна кваліфікувати як самостійну аномалію оклюзії або як поєднання з мезіальною оклюзією бічних зубів. Причиною зворотного різцевого перекриття можуть бути аномалії як верхньої, так і нижньої щелепи, верхнього або нижнього зубного ряду. До аномалій верхнього Зміна кутів нахилу щелеп при міжрізцевому куті 130 °. зубного ряду, верхньої щелепи, які призвели до зворотного різцевого перекриття, слід віднести адентію зубів (наприклад, верхніх різців), мікродентію зубів верхньої щелепи, недорозвинення верхньої щелепи та її апікального базису.

Верхня ретрогнатія може також призвести до зворотного різцевого перекриття. Надкомплектні зуби нижньої щелепи та їх макродентія можуть бути причиною зворотного різцевого перекриття. Надмірне розвиток апікального базису нижньої щелепи, нижня макрогнатія, її прогенія також призводять до зворотного різцевого перекриття. Ця аномалія оклюзії може виникнути в результаті порушення функції мови, кінчик якого при ковтанні упирається в нижні передні зуби.

До виникнення зворотного різцевого перекриття призводить і затримка стирання нижніх молочних іклів.
Діагностика. У дітей із зворотним різцевим перекриттям лицьові ознаки змінені незначно: між верхньою та нижньою губою утворюється сходинка, підборіддя відділ нижньої щелепи не виступає.

Більш виражені зміни спостерігаються у дітей із зворотним різцевим перекриттям, яке поєднується з мезіальною оклюзією зубних рядів. У цьому випадку ступінь виразності аномалії визначається величиною невідповідності в змиканні перших молярів і величиною сагітальної щілини між різцями верхньої і нижньої щелеп.

При зворотному різцевому перекритті може бути збережено змикання різців, а при більш виражених аномаліях змикання різців відсутня (дизоклюзія). Дуже часто при зворотному різцевому перекритті відзначають трему та діастему між передніми зубами.

Лікування зворотного різцевого перекриття зводиться до нормалізації змикання передніх зубів. При зворотному різцевому перекритті, причиною якого стало недорозвинення передньої ділянки верхнього зубного ряду, ставиться мета нормалізації положення передніх зубів верхньої щелепи і змикання їх з зубами-антагоністами. Для цього використовують пластинку на верхню щелепу з секторальним розпилом та оклюзійними накладками в бічних ділянках зубного ряду або двощелепний апарат Вундерера.
При активації гвинта верхньочелюстная частина апарату переміщає верхні передні зуби в губному напрямку, а нижні фронтальні зуби в результаті активації вестибулярної дуги одночасно переміщаються в оральному напрямку. Замість ортодонтичного гвинта можна застосовувати протрагуючі пружини для переміщення фронтальних зубів в губному напрямку. Крім того, можна використовувати дугу Енгля та переміщати зуби шляхом активації лігатур.
Каппи Биніна і Шварца теж можна використовувати для виправлення положення верхніх передніх зубів. Застосування пластинки Рейхенбаха-Брюкля дозволяє не тільки перемістити верхні передні зуби в губному напрямку, але і усунути треми і діастему між передніми зубами нижньої щелепної, двощелепний апарат з гвинтом Вундерера. Можна нормалізувати положення верхніх передніх зубів, застосовуючи брекет-систему.

Якщо причиною зворотного різцевого перекриття з’явився нижній зубний ряд, нижня щелепа, то завданням лікування є затримка її зростання і розвитку. Для цього застосовують підборіддяну пращу з гумовою тягою та шийним упором.
Часто причиною зворотного різцевого перекриття є обидва зубних ряду, тому доцільно використовувати апарати, одночасно впливають і на верхній зубний ряд (стимулювання росту верхньої щелепи), і на нижній (затримка зростання нижньої щелепи) . Такими апаратами є регулятор функції типу Френкеля III, апарат Персина для лікування мезіальної оклюзії. Хороших результатів лікування досягають, застосовуючи міжщелепну косу гумову тягу III типу. У всіх цих випадках верхній зубний ряд відчуває навантаження в губному напрямку, а нижній – в дистальному напрямку.

Хірургічне лікування показано при різко вираженій зворотній різцевій дизоклюзії, причиною якої стало надмірне розвиток нижньої щелепи. Розмір нижнього зубного ряду скорочують шляхом видалення комплектних зубів нижньої щелепи. Найчастіше видаляють перші чи другі премоляри. Підлягають видаленню також зачатки зубів мудрості, якщо вони неправильно розташовані в щелепній кістці, а саме їхнє розташування не дозволяє їм прорізатися, і якщо це відбудеться, то зуби нижньої щелепи можуть зміститися вперед.

Аномалії щелепних кісток

Клінічна картина. Аномалії щелеп характеризуються зміною їх типової форми, розміру та положення, які зазвичай поєднуються з аномаліями зубів, зубних рядів і можуть обумовлювати аномалії оклюзії зубних рядів. Зміна форми, непропорційність розмірів, порушення положення щелеп негативно відображаються на зовнішності, а отже, і на психічному стані пацієнтів. Відхилення від норми в анатомічній будові та формі щелеп можуть бути в трьох взаємоперпендикулярних напрямках і найчастіше виражаються порушенням пропорцій, зміни особи та наявністю аномалій оклюзії.

Виражені аномалії щелеп зазвичай є симптомом порушення всього організму. Різко виражені аномалії розміру, форми і положення щелеп зустрічаються при вроджених аномаліях розвитку ЧЛО (вроджені щілини губи, альвеолярного відростка і піднебіння, геміфаціальна мікросомія, синдроми Робена, Гольденхара та ін), а також при порушеннях СНЩС. Аномалія щелеп спостерігається після рахіту та захворювань, пов’язаних з порушеннями обміну речовин (зокрема, кальцієвого обміну, ендокринопатіях), носового дихання, при макроглосії. Іноді аномалії щелеп бувають при неправильному штучному вигодовуванні дитини і шкідливих звичках, травмі щелеп з ураженням зон росту, ускладнення карієсу, при малій жувальному навантаженні, спадковій схильності, пов’язаної з диспропорцією розмірів зубів і окремих ділянок.

Аномалії щелеп виявляються порушенням пропорцій особи, його асиметрією, виступом або за-падом підборіддя або середнього відділу особи. Обов’язковим слідством і патологічним симптомо-комплексом аномалії щелеп є аномалія оклюзії зубних рядів, яка може бути порушена по сагіталі, вертикалі і трансверсалі.

Діагноз аномалії щелеп встановлюють на підставі клінічного обстеження, антропометричних та рентгенологічних досліджень щелеп, лицьового та мозкового відділів черепа та профілю особи за ТРГ та фотографіями особи.
Слід розрізняти такі аномалії розміру та положення щелеп. Аномалії розміру щелеп бувають двох видів: макрогна-тія і мікрогнатія. При цьому мак-ро-і мікрогнатія може бути однією і обох щелеп. Дуже складно проводити лікування при вираженій дисгармонії розміру щелеп, коли є поєднання макрогнатії однієї щелепи і мікрогнатії інший. Зазначені аномалії розміру щелеп призводять до аномалій оклюзії, що в свою чергу впливає на естетику особи. Так, наприклад, верхня макрогнатія, нижня мікрогнатія можуть призвести до дистальної оклюзії, а верхня мікрогнатія і нижня макрогнатія – до мезіальної оклюзії зубних рядів.

Розміри щелеп можуть бути порушені у трьох напрямках: сагіттальному, вертикальному та трансверсальному. Пропорційне збільшення всіх відділів щелепи по довжині, ширині і висоті називається макрогнатією, а зменшення – мікрогнатією. Можливе збільшення довжини тіла однієї з щелеп приведе до сагітальної невідповідності і порушення оклюзії: за висотою – до вертикального, по ширині – до трансверсального. При макрогнатіі або мікрогнатіі однієї з щелеп оклюзія порушена у всіх напрямках.

На ТРГ голови в бічній проекції можна визначити поздовжні розміри основи верхньої та нижньої щелеп, довжину гілок нижньої щелепи, довжину апікальних базисів щелеп, зубоальвеолярні висоти щелеп, диспропорція розмірів яких формує сагітні аномалії окк; на ТРГ у прямій проекції – поперечні розміри щелеп та кісток лицьового відділу черепа.

Довжину тіла верхньої щелепи визначають на відстані між точками A’—SNP. Довжину тіла нижньої щелепи (Gn-Go), виміряну на ТРГ, зіставляють з величиною довжини переднього відділу основи черепа (Se-N). Дуже важливо зіставлення інформації, що стосується розміру щелеп, з даними, що характеризують положення щелеп. Верхня і нижня щелепи можуть займати переднє положення в черепі – прогнатія або заднє положення – ретрогнатия. Аномалії положення щелеп по сагіталі і вертикалі діагностуються по ТРГ голови в боковій проекції. На ТРГ у прямій проекції визначається зміщення нижньої щелепи ліворуч або праворуч.

Порушення положення апікального базису щелеп у сагітальному напрямку визначають по кутах ANS (у нормі дорівнює 82±3°) і BNS (у нормі дорівнює 80±2°); положення підборіддя – по куту PgNS (у нормі дорівнює 84±Г) і GnNS (у нормі дорівнює 83±Г). Значне збільшення цих кутів при нормальних розмірах щелеп вказує на прогнання, їх зменшення на ТРГ свідчить про ретрогнатії (рис. 13.99). Порушення нахилу верхньої щелепи визначають по куту інклінації SpP/Pn (у нормі дорівнює 86 ± 3,5 °). Зменшення (збільшення) кута свідчить про анти(ретро)інклінацію верхньої щелепи. Порушення положення нижньої щелепи у вертикальній площині.

Визначення розміру та положення щелеп на ТРГ голови.

Виявляється поворотом (ротацією) тіла нижньої щелепи за годинниковою стрілкою або проти неї. Кут Y-осі – NSJn (у нормі дорівнює 66 ± 2 °) характеризує ротацію тіла нижньої щелепи в передньому відділі. Поворот у задніх відділах нижньої щелепи визначають за величиною верхнього NGoAr (у нормі дорівнює 54+2°) та нижнього NGoGn (у нормі дорівнює 75±2°) геніальних кутів.
Аномалія положення щелеп призводить до аномалії оклюзії. Так, верхня прогнатія і нижня ретрогнатія можуть бути причинами дистальної оклюзії зубних рядів, а верхня ретрогнатія і нижня прогнатія — мезіальної оклюзії зубних рядів.

Діагностика. При проведенні діагностики аномалії щелеп необхідно знати, який симптом-мокомплекс і яка поєднання аномалій щелеп властиві даному пацієнтові. Діагностика степені звуження (розширення) і корекції апікальних базисів щелеп в залежності від розміру зубів вказує на можливість виправлення форми зубних рядів з правильною їх постановкою з ударядів і порушення конфігурації особи, ступеня диспропорції розмірів ( поздовжніх, вертикальних, поперечних) або взаєморозташування щелеп і переднього відділу основи черепа, віку пацієнта, ступеня формування зубочелюстної системи та прогнозу типу зростання щелепних кісток.

При плануванні ортодонтичного лікування з частковим видаленням постійних зубів необхідно враховувати профіль обличчя, а також положення губ по відношенню до естетичної площини та носової вертикалі. Не рекомендується видалення зубів при глибокій різцевій дизоклюзії та скошеному назад профілі обличчя. Для вибору плану лікування важливо визначити положення щелеп (мезіальне або дистальне), поздовжні розміри тіл щелеп, їх пропорційність по відношенню до переднього відділу основи черепа, індивідуальні відхилення довжини тіла і висоти гілки нижньої щелепи, довжини основи верхньої щелепи. Вибір методів лікування аномалій щелеп залежить від виду аномалії, ступеня її виразності та віку пацієнта.

У період формування прикусу молочних зубів необхідно передбачати заходи, спрямовані на попередження розвитку аномалій щелеп: правильне штучне вигодовування з використанням сосків правильної форми з маленьким отвором для молока, правильна поза під час годування та сну, своєчасний перехід на жорстку їжу, відмова від пустушки тощо.
У період активного зростання щелеп (підготовка до зміни зубів і зміна зубів) хороші результати дають функціональні апарати, у тому числі регулятори функцій Френкеля I, II і III типу, апарат Персина, що сприяють оптимізації зростання тієї щелепи, яка недорозвинена, і стримування зростання
„4VM та оез видалення окремих зубів.
Зубощелепні аномалії можуть посилюватися внаслідок поєднання верхньої про- та макрогнатії, верхньої ретро- та мікрогнатії, а також за наявності нижньої про- та макрогнатії або нижньої ретро- та мікрогнатії. У той же час аномалія буде менш виражена при поєднанні макрогнатії з ретрогнатіей або мікрогнатіі з прогнатіей.
Диспропорція розмірів окремих ділянок щелеп виражається зміною їхньої форми. У 26% пацієнтів із зубощелепними аномаліями спостерігається диспропорція розмірів альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп. На ТРГ голови у бічній проекції їх пропорційність визначають методом Ді Паоло.
Звуження зубних рядів часто поєднується з звуженням та укороченням апікальних базисів щелеп, а також з диспропорцією розміру зубів. Розмір апікальних базисів щелеп визначають на гіпсових моделях за методом Хауса-Снагі-ної, що має практичне значення в плануванні ортодонтичного лікування при вирішенні питання про видалення зубів для нормалізації форми і розміру зубних рядів. За даними Н.Г. Снагін (1963), в нормі ширина апікального базису верхньої щелепи становить 44% суми мезіодистальних розмірів 12 верхніх постійних зубів. Зменшення цієї величини до 39% є показанням видалення зубів на верхній щелепі. Ширина апікального базису нижньої щелепи становить 43% від суми мезіодистальних розмірів 12 нижніх зубів. Зменшення цієї величини нижче 38% є показанням до видалення окремих зубів на нижній щелепі.
Лікування.

Рекомендується застосування головних шапочок з позаротовою тягою для стримування зростання щелеп: підборіддяна праща, лицьова дуга, а для витягання щелеп — маска Диляра, апарати Хорошілкіної, Загорського та ін.
Для переміщення верхнього зубного ряду вперед хороші результати дає застосування активного бюгельного Френкеля. Доцільним є поєднання ортодонтичних апаратів з профілактичними заходами, лікувальною гімнастикою, а також з логопедичним навчанням.

У період сформованого прикусу постійних зубів зусилля слід спрямовувати на збільшення або зменшення розміру зубних рядів, тому що на цей момент закінчується зростання щелеп. Поряд зі знімними апаратами використовують незнімну ортодонтичну апаратуру: дуги Енгля, брекет-систему. При невідповідності розмірів зубів та апікальних базисів щелеп застосування ортодонтичних апаратів поєднують з видаленням зубів.

Після закінчення зростання щелеп при значній виразності аномалій можливе хірургічне лікування: зменшення або збільшення розмірів щелеп. Цей вид лікування необхідно поєднувати з передопераційною ортодонтичною підготовкою зубних рядів. Після реконструктивних операцій за допомогою ортодонтичних апаратів домагаються правильних оклюзіонних контактів, що зменшує імовірність рецидиву аномалії.

Профілактичні заходи повинні бути спрямовані на попередження розвитку аномалій щелеп. У період прикусу молочних зубів та їх зміни ортодонтичне втручання полягає в корекції розміру щелеп у процесі зростання зубощелепної системи. Для стимулювання росту щелеп рекомендуються лікувальна гімнастика, масаж, фізіотерапєв-тичні процедури, що стимулюють ріст альвеолярного відростка, жорстка їжа, усунення блокуючих рухів зубних рядів за рахунок нестерлих горбків молочних зубів, знімні розширювальні пластинки з гвинтами. з реципрок-ної опорою.

У період активного зростання щелеп для стримування росту підбородочного відділу нижньої щелепи виготовляють пластмасову підбородочну пращу з головною шапочкою. У цей час ефективно застосування регуляторів функції Френкеля I, II, III типів, що сприяють оптимізації зростання тієї щелепи або тієї її ділянки, який недорозвинений, але стримує зростання надмірно розвиненої щелепи. Для стимулювання зростання щелеп у конструкцію ортодонтичних апаратів вводять губні пелоти.

У період зміни зубів (друга половина) і після неї можна використовувати незнімні бюгельні розширювальні апарати, дуги Енгля, брекет-систему з лицьовою дугою. Аномалії форми щелеп та взаєморозташування частин щелепи обумовлені, як правило, диспропорцією розміру зубів та апікальних базисів щелеп. При звуженні апікального базису або укороченні його наявності макро-дентії проводять або розширення по трансверсалі і подовження зубного ряду по сагіталі, або коригують зубний ряд, видаляючи комплектні зуби. Надмірний розвиток апікального базису однієї з щелеп у поєднанні з мікроден-тіей слід лікувати тільки за допомогою брекет-системи або протезуванням.

Завданням ортодонту при лікуванні аномалії розміру щелеп є нормалізація оклюзії та наскільки можна профілю особи. При значній диспропорції розміру щелеп показана хірургічна корекція. При вроджених аномаліях форми щелеп, викликаних порушенням зростання щелепи за довжиною, шириною, висотою, після закінчення зміни зубів і постановки їх у зубний ряд проводять хірургічну корекцію оклюзії.

Ортодонтичне лікування неправильного становища верхньої щелепи в сагітальному напрямку здійснюють до середини періоду зміни зубів. До 9 років закінчується зростання переднього відділу верхньої щелепи, тому сагітальне витягнення верхньої щелепи з використанням ортодонтичних конструкцій у старшому віці не показано. Виражену ретрогнатію верхньої щелепи лікують хірургічним шляхом.
При верхній прогнатіі, що обумовлює дистальну оклюзію зубних рядів, застосовують брекет-систему або позиціонер з лицьовою дугою та позаротовою тягою до головної шапочки (рис. 13.100) за рахунок дистального зміщення всього або тільки переднього відділу верхнього зубного ряду та видалення 8|8, або 4|4 зуби.

При нижній прогнаті або ме-зиальном положенні нижньої щелепи зішліфовують нестерті бугорки нижніх зубів (частіше іклів), що перешкоджають дистальному зміщення нижньої щелепи (назад), використовують підборіддяну пращу з головною шапочкою, зміщують нижній. У деяких випадках доцільними є видалення 4|4 або 7|7(8|8) зубів, використання дуг Енгля з міжщелепними тягами та ретракційних дуг.
У постійному прикусі проводять хірургічне зменшення тіла нижньої щелепи (в області 4|4) та зсув підборіддя тому.
При зміщенні нижньої щелепи убік використовують пластинки з пелотами, що утримують її в заданому правильному положенні, а також позиціонери. При ретропо-ложении нижньої щелепи її зміщують вперед двощелепним апаратом з язичної дугою від 6 до 6, що утримує нижню щелепу в правильній позиції.

Нормалізацію аномалій оклю-зії, обумовлених порушенням розміру і положення щелеп, здійснюють апаратурним орто-донтичним шляхом з видаленням або без видалення окремих зубів, зі зміщенням і без зміщення нижньої щелепи, витяженням або стримуванням зростання щелеп і комбінованим методом, що поєднується з компакт. Реконструктивні операції на щелепах без ортодонтичної корекції оклюзії та стабілізації результату не проводять.
Тенденція типу зростання щелеп дозволить прогнозувати тривалість і успіх ортодонтичного лікування.

Для багатьох людей, позбавлених всіх або декількох зубів, використання звичайних знімних зубних протезів може бути пов’язане з деякими проблемами в повсякденному житті. Навіть якщо знімні протези виконані з ідеальною точністю, то й у цьому випадку такі прості речі як їжа та розмова можуть бути пов’язані з почуттям невпевненості у собі. Носіння знімних протезів може бути небажано з професійних чи естетичних міркувань.

ПРОТЕЗУВАННЯ ЗУБІВ НА ІМПЛАНТАХ

Альтернативою знімним протезам можуть бути зубні імплантати. Багато досліджень і великий клінічний досвід показали, що зубні імплантати – це надійний метод протезування, який вирішує безліч проблем, пов’язаних із застосуванням знімних протезів

Однак дентальна імплантація має низку протипоказань, пов’язаних як із загальним станом пацієнта, так і особливостями будови кісток щелепи. Серед абсолютних протипоказань – хвороби крові, цукровий діабет, ревматизм, захворювання центральної нервової системи, захворювання внутрішніх органів.

Болі в зубах можуть виникати при дії подразника (тепла, холоду, хімічних речовин або твердих предметів). Такий вид зубного болю характерний для карієсу та пульпіту. Якщо біль у зубі виникає мимовільно, це говорить про запаленні пульпи або апікального (верхівкового) періодонта.

Тривалість болів у зубі залежить від ступеня змін пульпи. Нормальна пульпа зуба не реагує на звичайні механічні, температурні та хімічні подразники.

Якщо при дії подразника біль у зубі швидко виникає, але після усунення подразника швидко проходить, це, швидше за все, захворювання твердих тканин зуба – карієс, стирання, гіперестезія (підвищена чутливість зуба).

Безперервні ниючі або гострі зубні болі (смикають, пульсуючі) характерні для верхівкового періодонтиту, а приступоподібні зубні болі – для пульпіту. При пульпіті зубний біль може тривати від кількох хвилин до кількох годин, але обов’язково є періоди, коли біль припиняється або незначно стихає. Для зубного болю при пульпітах характерні нічні напади. Біль у зубі при нахилі голови буває при конкрементозному пульпіті.

Зубний біль – це сигнал про неблагополуччя, захворювання зубів. Зубний біль виникає тоді, коли патологічний процес вже почав розвиватися, тому в такому разі не можна відкладати візит до стоматолога.

Клінічна картина. Перехресна оклюзія – це аномалія змикання зубних рядів у трансверсальному напрямку, при якій верхній або нижній зубний ряд розташовується вестибулярно або орально щодо протилежного зубного ряду, що має правильну форму і нормальний розмір.
За даними різних авторів, перехресна оклюзія у дітей з молочними зубами спостерігається, як правило, при вроджених невідповідностях розмірів щелеп, ускладнення карієсу, порушеннях фізіологічної стираності зубів і становить від 0,3 до 1,9% всіх аномалій оклюзії. Перед зміною молочних зубів на постійні, а також у період зміни зубів частота даної аномалії збільшується до 3%, що свідчить про відсутність саморегуляції перехресної оклюзії. Особливо велика частота перехресної оклюзії у дітей із вродженими аномаліями розвитку щелеп. Так, перехресна оклюзія при ущелинах губи, альвеолярного відростка та піднебіння спостерігається у 72% дітей, а при синдромі Гольденхара – у 37%.

За класифікацією Л.С. Персина (1990) розрізняють три види перехресної оклюзії: палатинооклюзію, лінгвооклюзію та вести-булооклюзію. Можливе їх поєднання. При палатинооклюзії піднебінні горбики верхніх бічних зубів проектуються при змиканні орально від поздовжніх фісур однойменних нижніх зубів внаслідок зменшення поперечного розміру верхнього зубного ряду. При цьому піднебінні горбики бічних зубів верхньої щелепи при змиканні контактують не з поздовжніми фіссурами нижніх бічних зубів, а з їх язичними горбками і при аномалії можуть залишитися без контактів.
Лінгвооклюзія, сформована за рахунок звуження нижнього зубного ряду, характеризується тим, що піднебінні горбики верхніх бічних зубів проектуються при змиканні в щічний бік від поздовжніх фісур нижніх однойменних зубів і контактують зі щечними горбками премолярів і молярів нижньої щелепи. Вестибу-лооклюзія формується в результаті збільшення розміру верхнього і нижнього зубних рядів в трансверсальному напрямку. Вона може бути одно- та двосторонньою. При вестибулооклюзії, сформованій внаслідок збільшення поперечного розміру нижнього зубного ряду, відзначається значне перекриття верхніх бічних зубів нижніми.

Основною морфологічною ознакою перехресної оклюзії є порушення змикання бокових зубів у трансверсальному напрямку, проте центральні різці при цьому можуть контактувати правильно. У клініці часто зустрічаються різновиди перехресної оклюзії, зумовлені несиметричним розвитком зубних рядів та щелеп. Можливе формування перехресної оклюзії при звичному зміщенні нижньої щелепи ліворуч або праворуч. В одного і того ж пацієнта спостерігається вестибулооклюзія або лінгвооклюзія на одній стороні і палати-нооклюзія – на іншій. У разі, коли розмір верхнього зубного ряду більше нижнього, виявляється двостороння вестибулооклюзія, а в передньому відділі – глибока різцева оклюзія. При цьому лінія косметичного центру може бути порушена.

При диспропорції розвитку зубних рядів і зменшенні поперечного і поздовжнього розміру верхнього або нижнього зубного ряду спостерігається двостороння вестибуло-оклюзія або лінгвооклюзія в поєднанні зі зворотною різцевою ок-клюзією.

Симптоми функціональних порушень ЧЛО при всіх різновидах перехресної оклюзії: порушення ефективності жування, іноді неправильне ковтання і нечіткість мови, дисфункції СНЩС, бруксизм, функціональна недостатність жувальних м’язів через неправильні взаємини зубів , блокування нижньої щелепи та порушення її бокових рухів. Перехресної ок-клюзії можуть супроводжувати різні аномалії зубів, зубних рядів, щелеп, а також аномалія оклюзії в інших напрямках (сагітальному і вертикальному). Часто одностороння палатинооклюзія поєднується з мезіальною оклюзією та зворотною різцевою дизоклюзією, а лінгвооклюзія – з дистальною та глибокою оклюзією. Перехресну оклюзію можуть обумовлювати аномалії поперечних розмірів та положення зубів, зубних рядів та щелеп, що впливають на трансверсальне взаєморозташування бічних зубів у центральній оклюзії.

Палатинооклюзія формується за рахунок диспропорції розмірів бокових зубів (мікродентії верхньої щелепи), диспропорції числа бокових зубів (гіподентії верхніх), диспропорції поперечних розмірів зубних рядів, апікальних тіл щелеп (звуження верхнього зубного ряду, апікального ній щелепи). Лінгвооклюзія виникає через диспропорцію по-перечних розмірів бічних зубів (мікродентії нижньої щелепи), диспропорції числа бічних зубів (гіподентії нижніх), диспропорції поперечних розмірів зубних рядів, апікальних базисів, тіл щелеп (звуження нижнього зубного ряду) , тіла нижньої щелепи), звичного латерального положення нижньої щелепи (при зміщенні нижньої щелепи вліво – лінгвооклюзія справа). Вестибулооклюзія формується внаслідок макродентії верхніх або нижніх бічних зубів, гіперодентії бічних зубів, вестибулярного положення премолярів і молярів, розширення верхнього або нижнього зубного ряду, апікального базису, тіла верхньої або нижньої щелепи.

Діагностика перехресної ок-клюзії ґрунтується на даних клінічного обстеження (жалі-би на прикушування слизової оболонки щік, болі в області СНЩС, невідповідність розмірів зубних рядів і суперконтакти, скупчене положення різців, невідповідність розташування вуздечок верхньої та нижньої губ, , анамнезу (з’ясування спадковості, наявності шкідливих звичок, положення голови під час сну, вроджених захворювань, наявності травм ЩЛВ, ускладнень карієсу бічних зубів і запальних процесів в альвеолярному відростку), очей огляду обличчя та порожнини рота, пальпації СНЩС при опусканні та підніманні нижньої щелепи та додаткових методів дослідження, вимірювання розміру зубів, ширини зубних рядів та апікальних базисів (за методами Пона, Ліндер-Харт, Н.Г. Снагіної, Шопфа), вивчення ортопантомограм та ТРГ го у прямій проекції.

Етіологія перехресної оклюзії зводиться до несприятливих факторів впливу, які викликають диспропорцію трансверсальних розмірів, взаєморозташування зубних рядів і розвитку щелепних кісток: спадкова схильність, порушення кальцієвого обміну в організмі (рахіт, ендокринні зрушення в організмі), процесів (некоординована діяльність, гіпо- і гіпертонус жувальних м’язів, асиметрія тонічного стану правого і лівого жувальних м’язів), бруксизм, шкідливі звички (підпирання щоки рукою, смоктання пальців, щік, язика та ін.), неправильне становище дитини у час сну (на одному боці, підкладання руки, кулака під щоку), при заняттях на скрипці, захворювання носо-глотки, ротовий тип дихання, звуження верхньої щелепи в результаті порушення впливу хрящової носової перегородки на зони росту верхньої щелепи, викривлення носової перегородки , карієс та його ускладнення, травма, запальні процеси в області альвеолярних відростків та бусловлені ними порушення зростання щелеп, атипове розташування зачатків зубів та їх ретенція, затримка зміни молочних зубів постійними, порушення послідовності прорізування зубів, нестертий бугор нижнього молочного ікла на одному боці щелепи, рання руйнація та втрата молочних молярів; нерівномірні контакти: зубостороннє укорочення або подовження гілки та тіла нижньої щелепи, геміатрофія обличчя, вроджені аномалії, зумовлені несиметричним розвитком щелеп (ущелина губи, альвеолярного відростка та піднебіння, геміфаціальна мікросомія та ін.).

Лікування перехресної оклюзії, як і профілактика, залежить від її різновиду, причин розвитку, віку пацієнта і полягає в нормалізації ширини зубних рядів, положення бічних зубів, встановленні нижньої щелепи у правильну позицію.

У дітей з молочними зубами і в період їх зміни необхідно вести боротьбу зі шкідливими звичками і ротовим диханням, давати жорстку їжу, призначати лікувальну гімнастику, проводити зішліфування нестерлих пагорбів молочних іклів, що ускладнюють трансверсальні (бічні) рухи нижньої челю. Блокуюче положення щелеп усувають за допомогою пластинки з накусочной площадкою, розширювальних пластинок, підборіддя пращі з більш сильною гумовою тягою на стороні, протилежної зсуву нижньої щелепи; застосовують також пластинки зі щічними та внутрішньоротовими пе-лотами та заслінкою для язика або похилою площиною, регулятор функції Френкеля, позиціонер.

Діти з постійними зубами можливі видалення окремих зубів (частіше першого премоляра) та його пришлифовка. При проведенні апаратурного лікування використовують механічні апарати, поєднуючи їх з косою міжщелепною тягою. Розширення зубного ряду проводять пластинками з гвинтами і розпилом паралельно піднебінному шву або секторальним розпилом і гвинтом, протрагують пружинами і обов’язковим роз’єднанням зубних рядів. Хороші результати дає застосування незнімного розширюючого апарату бюгельної конструкції, а також дуги Енгля (стаціонарна) з міжщелепною гумовою тягою. Використовують кільця з гачками для орально-вестибулярної тяги, пластинки з фіксацією по Нападову, пелотами та гачками, позиціонери, брекет-систему.

Завдання ортодонтичного лікування при односторонній палатиноок-клюзії – одностороннє розширення верхнього зубного ряду. Насамперед необхідно зробити роз’єднання зубних рядів пластинкою на верхню щелепу з гвинтом, ок-клюзійними накладками в боковій ділянці на стороні правильного змикання зубних рядів. Обов’язково потрібні відбитки зубів-антагоністів, що дозволяє збільшити опору. За рахунок активації вин-та відбувається одностороннє розширення верхнього зубного ряду.

При двосторонній палатиноок-клюзії зубні ряди роз’єднують з обох боків (без наявності окклюзіонних відбитків). За рахунок активації ортодонтичного гвинта або пружини Коффіна відбувається двостороннє розширення верхнього зубного ряду. За наявності ортодонтичних кілець на перші постійні моляри зі спеціальними замковими кріпленнями на піднебінній поверхні кілець високо-ефективний вплив пружинного сталевого піднебінного розширювального апарату квадро-хелікс (quadro helix) або пружного піднебінного розширювального приладу. “Пам’яттю форми”.

При лінгвооклюзії (одностороннім) завданням ортодонтичного лікування є одностороннє розширення нижнього зубного ряду. У цих випадках виготовляється пластинка на нижню щелепу з оклюзійними накладками та відбитками зубів-антагоністів на стороні правильного змикання зубних рядів. Одностороннє розширення нижнього зубного ряду відбувається за рахунок активації гвинта або пружного елемента. При двосторонній лінгвооклюзії завданням лікування є двостороннє розширення нижнього зубного ряду. Для цього виготовляють пластину на нижню щелепу з ок-клюзійними накладками з обох боків (без відбитків зубів-антагоністів). Активація гвинта або пружини сприяє двосторонньому розширенню нижнього зубного ряду. Також можна використовувати лінгвальні дугові апарати.

При вестибулооклюзії (двосторонній) необхідно зменшити трансверсальний розмір «винного» верхнього або нижнього зубного ряду. При вестибулооклюзії, обумовленої надмірним розвитком верхнього зубного ряду, виготовляють пластинку на верхній зубний ряд з оклюзійними накладками та подовженою оклюзійною поверхнею для контакту з нижнім зубним рядом.
Трансверсальне звуження верхнього зубного ряду здійснюють за рахунок зворотної активації гвинта (гвинт поставлений в апарат у розкрученому стані) або скорочення розміру пружного елемента.

При поєднанні вестибулооклюкзії верхнього зубного ряду і лінгвооклюзії нижнього зубного ряду завданням лікування є скорочення трансверсального розміру верхнього і розширення нижнього зубного ряду.

Лікування перехресної оклюзії постійних зубів найчастіше проводять за допомогою еджуайз-техніки. При цьому використовують пружини, що розкривають, або пружини стиснення, а також перехресні міжщелепні.

Клінічна картина. Сагітальна різцева дизоклюзія є аномалією змикання передніх зубів у сагітальній площині. Діагноз сагітальної різцевої дизоклюзії правомірний у тих випадках, коли відсутнє змикання передніх зубів в результаті їх протрузії та ретрузії нижніх передніх зубів, при цьому глибина різцевого перекриття зберігається такою ж, як і у дітей з нормальною (фізіологічною) оклюзією. Коли ж змінюється глибина різцевого перекриття, сагітальна різцева дизоклюзія поєднується з вертикальними аномаліями оклюзії, а саме з вертикальною різцевою оклюзією (дизоклюзією).

Зміна положення верхніх передніх зубів може бути в результаті їх протрузії або зміни їх нахилу (торка). Це є наслідком макродентії чи наявності надкомплектних зубів.

Причиною протрузії верхніх передніх зубів може бути зміна міодинамічної рівноваги м’язів-антагоністів та синергістів. Так, підвищена функція язика при ковтанні, неправильне його положення при відносному фізіологічному спокої нижньої щелепи також можуть призвести до протрузії верхніх фронтальних зубів. Одночасно спостерігається зниження функціонального стану кругового м’яза рота – витривалості. Тому дітям із са-гітальною різцевою дизоклюзією важко змикати губи протягом тривалого часу. Однак завдяки частому повторному напрузі кругового м’яза рота при змиканні губ підвищується силова характеристика м’яза, що проявляється у збільшенні амплітуди ЕМГ цього м’яза.

Сагітальна різцева дизок-клюзія може виникнути і внаслідок ретрузії нижніх передніх зубів. Цьому сприяють мікродентія зубів нижньої щелепи, їхня адентія, а також коротка вуздечка язика. Поряд із ретрузією нижніх передніх зубів спостерігається їх скупчене положення, при цьому змінюється форма нижнього зубного ряду (трапецієподібна).

Сагітальна різцева дизок-клюзія може бути в результаті шкідливих звичок (смоктання соски, язика, пальця, предметів). При цьому сформуються аномалії ок-клюзії не тільки в сагітальній, але і вертикальній площині. Сагітальна різцева дизоклюзія відзначається в «чистому вигляді». В цьому випадку змикання бічних зубів нормальне. Дуже часто дистальна оклюзія поєднується із сагітальною різцевою дизоклюзією. Діагностика. У дітей із сагітальною різцевою дизоклюзією слід звертати увагу на такі лицьові ознаки, як несмикання губ, напіввідкритий рот, розташування верхніх різців на нижній губі.

Скошеність підборіддя тому характерна для дистальної оклюзії, обумовленої дистальним становищем нижньої щелепи (ретро-генічний профіль). Випуклий (прогнатичний) профіль притаманний дітям із протрузією верхніх передніх зубів. Ступінь вираженості аномалії визначається величиною сагітальної щілини між різцями верхньої та нижньої щелеп. Слід чітко уявляти, внаслідок чого виникла сагітальна щілина: за рахунок протрузії верхніх передніх зубів або їх переднього положення або за рахунок ретрузії нижніх передніх зубів або зміни їхнього положення.

Лікування. Метою ортодонтичного лікування є нормалізація оклюзії передніх зубів. У разі протрузії верхніх передніх зубів необхідно визначити причину, що призвела до цієї аномалії, потім виявити наявність діастеми та трьох між фронтальними зубами. Завданням лікування сагітальної різцевої дизоклюзії, обумовленої протрузією верхніх передніх зубів (треми і діастема між зубами), є нормалізація положення верхніх передніх зубів шляхом їх переміщення в піднебінному напрямку. Для цього можна використовувати платівку на верхню щелепу з вестибулярною дугою з хлорвініловим покриттям. Попередньо з-під верхніх передніх зубів видаляють пластмасу. Для сплощення передньої ділянки верхнього зубного ряду використовують ско-льзящу дугу Енгля, а також лицьову дугу з позаротовою тягою.

Для зубів, що переміщуються, згинають стрічкові перекидні амортизуючі кламери, які припаюють до лицьової дуги. При накладенні гумової тяги між лицьовою дугою і шийним упором верхні передні зуби зазнають підвищеного навантаження і переміщуються небно. Для лікування протрузії верхніх передніх зубів використовується брекет-система, починаючи з віку 9-10 років.

Хороші результати можна досягти при використанні еластичного позиціонера з попереднім проведенням set-up. При протрузії верхніх передніх зубів, між якими відсутні треми та діастема, лікування проводять інакше. У зв’язку з макродентіей різців верхньої щелепи видаляються перші премоляри, на їх місце переміщають ікла, після чого верхні різці зміщують в піднебінному напрямку. Такий тактикою досягається скорочення розміру верхнього зубного ряду. Які зуби і скільки зубів підлягає видаленню, залежить від величини сагітальної щілини між різцями, а також від місця проходження середньої лінії.

Якщо середня лінія проходить між різцями і величина сагітальної щілини значна, то необхідно видаляти перші премоляри (частіше) або другі премоляри (ліворуч і праворуч) верхньої щелепи. Якщо ж середня лінія зміщена і не знаходиться в одній вертикальній площині, то зуби видаляють на протилежному боці верхнього зубного ряду. Якщо коронку першого моляра значно зруйновано, цей зуб можна видалити.

Застосовують ортодонтичну техніку для дистального переміщення іклів. Можна виготовити ортодонтичні коронки (кільця) на другий премоляр і перший моляр, зробити їх спайку і таким чином створити точку опори майбутнього апарату. На ікло також виготовляється коронка або кільце і з вестибулярної сторони припаюється у вертикальному напрямку штанга.

В результаті накладання гумової тяги відбувається дистальне переміщення ікла. Можна також виготовити пластинку на верхню щелепу з опорними кламмерами Адамса і гудзиковими кламмерами. Як активний елемент застосовують вигнутий шматок дроту діаметром 0,8 мм, один кінець якого вварюється в базис апарату (на рівні молярів), а другий згинають вертикально вниз і вводять вертикально в трубку, припаяну до вестибулярної поверхні коронки, фіксований- ної на іклі, що підлягає переміщенню. Активацію дротяного елемента здійснюють завдяки скороченню розміру М-подібного вигину, виконаного попередньо на активному елементі.

Сагітальна різцева щілина може виникнути внаслідок язичного і скупченого становища нижніх передніх зубів. Поряд з цим відбувається посилення глибини різцевого перекриття. Лікування проводять наступним чином. За наявності місця для різців у зубному ряду зуби можна поставити у правильне положення, використовуючи для цієї мети пластинку на нижню щелепу з двома гвинтами, опорними лапками на перші моляри, гудзикові кламери. Гвинти розташовують на рівні ікла і премоляра, і при їх активації нижні різці переміщують у бік губи, тим самим нормалізують їхнє положення. Для усунення шкідливого впливу нижньої губи на нижні передні зуби виготовляють губний пластмасовий пелот, який відтягує нижню губу та змінює міодинамічну рівновагу між круговим м’язом рота та м’язами язика.

Якщо поряд зі скупченим положенням нижніх передніх зубів є звуження зубних рядів в їх бічних ділянках, потрібно розширити зубні ряди в трансверсальному напрямку, створивши таким чином місце для нижніх передніх зубів. При лікуванні скупченості положення нижніх різців доцільно застосовувати губний бампер, що дозволить розширити і нормалізувати нижній зубний ряд. Для лікування можна використовувати також стабільну дугу Енгля. За рахунок активації лігатур, підв’язаних до аномально стоять різцям, останні переміщають до дуги, нормалізують їх положення. Нормалізувати положення нижніх різців можна за допомогою брекет-системи. Якщо ж причиною сагітальної різцевої дизоклюзії послужили нижні різці, розміри яких менші за нормальні (мік-родентія), то слід вдатися до протезування.

При поєднанні сагітальної різцевої дизоклюзії з дистальною оклюзією лікування проводять одночасно. Сагітальна щілина, що виникає між різцями верхньої і нижньої щелеп, є сукупною і залежить від змикання як бічних, так і передніх зубів. Для усунення сагітальної щілини потрібно з’ясувати, які є порушення у змиканні цих зубів. Необхідно визначити положення та нахил верхніх та нижніх передніх зубів.

Дуже важливо в цьому випадку діагностувати становище нижніх різців. Правильна позиція різців може змінюватися при нахилі основ щелеп та зміні міжщелепного кута, а також залежить від взаєморозташування апікальних базисів щелеп (кута ANB). Щоб мати можливість порівняти дані, отримані при вимірюванні відстані в міліметрах, і дані в градусах, значення виміряних кутів можна перевести в міліметри, прийнявши 3 ° = 1 мм.

Велика індивідуальна варіабельність у будові черепа пацієнта вимагає обережності при інтерпретації окремих виміряних величин. Усі результати цефалометричного аналізу повинні розглядатися і оцінюватися лише в сукупності. При аналізі вихідного положення нижніх різців до NB та отриманого нормативу можуть бути три варіанти положення різців: ретрузійне, ортопозиція та протрузійне положення. У кожному з цих положень різці знаходяться під певним силовим впливом з боку губ і мови. При ретрузії нижніх різців, зазвичай, є гіперфункція нижньої губи.

Такі пацієнти в періоді зростання, з одного боку, добре реагують на функціональні ортодонтичні апарати (з пелотами, що відводять нижню губу), з іншого, після завершення активного лікування вони ще довгий час повинні носити ретейнери на нижній щелепі від ікла до ікла.

Пацієнти з протрузійно-похилими нижніми різцями, як правило, погано реагують на функціональні ортодонтичні апарати. Нормалізація оклюзії може бути утруднена. У тих випадках, коли спостерігається бімаксиллярна протрузія різців, часто потрібне видалення окремих зубів.

При складанні плану лікування важливо знати, якого стану нижніх різців слід прагнути під час лікування. Основою цього аналізу є прогноз зміни з віком щодо провідних змінних: кута ANB та величини підборіддя виступу Pg до NB. При обліку прогнозованих значень кута ANB і величини Pg-NB роблять висновок: чи слід випрямляти різці, що протрузійно, або вони повинні залишатися в тому ж положенні. Це рішення впливає розмір місця для зубів у зубному ряду і може остаточно визначити необхідність їх видалення. Відмінність між наявною та необхідною позицією різців на нижній щелепі має значення також для закріплення результатів лікування.

Поряд з визначенням позиції різців верхньої та нижньої щелеп важливо вивчити різцевий кут. Міжрізцевий кут – внутрішній кут, утворений поздовжніми осями верхніх та нижніх центральних різців. При фізіологічній оклюзії він взаємопов’язаний з величиною міжщелепного кута та кутами нахилу щелеп до площини основи черепа. При ретрузії верхніх різців спостерігається, як правило, збільшення міжрізцевого кута, при протрузії – зменшення.